онтрольна робота
¬иконав студ. гр. ћ-1100« „обан . ћ. —.
≤нститут управл≥нн¤ природними ресурсами
оломи¤ Ц 2001
¬ступ.
1. ’арактеристика ≥ склад б≥осфери.
” буквальному переклад≥ терм≥н Уб≥осфераФ означаЇ сферу житт¤ й у такому зм≥ст≥ в≥н уперше був введений у науку в 1875 р. австр≥йським геологом ≥ палеонтологом ≈дуардом «юсом (1831 Ц 1914). ќднак задовго до цього п≥д ≥ншими назвами, зокрема "прост≥р житт¤", "картина природи", "живаючи оболонка «емл≥" ≥ т.п., його зм≥ст розгл¤давс¤ багатьма ≥ншими натурал≥стами.
—початку п≥д ус≥ма цими терм≥нами малас¤ на уваз≥ т≥льки сукупн≥сть живих орган≥зм≥в, що живуть на наш≥й планет≥, хоча ≥нод≥ ≥ вказувавс¤ њхн≥й зв'¤зок з географ≥чними, геолог≥чними ≥ косм≥чними процесами, але при цьому скор≥ше зверталас¤ увага на залежн≥сть живоњ природи в≥д сил ≥ речовин неорган≥чноњ природи. Ќав≥ть автор самого терм≥на "б≥осфера" Ё.«юсс у своњй книз≥ "Ћик «емл≥", опубл≥кованоњ майже тридц¤ть рок≥в п≥сл¤ введенн¤ терм≥на (1909 р.), не зауважував зворотного впливу б≥осфери ≥ визначав њњ ¤к "сукупн≥сть орган≥зм≥в, обмежену в простор≥ ≥ в час≥ й на поверхн≥ «емл≥".
ѕершим з б≥олог≥в, що ¤сно вказав на величезну роль живих орган≥зм≥в в утворенн≥ земноњ кори, був ∆.Ѕ.Ћамарк (1744 Ц 1829). ¬≥н п≥дкреслював, що вс≥ речовини, що знаход¤тьс¤ на поверхн≥ земноњ кул≥ й утворююч≥ його кору, сформувалис¤ завд¤ки д≥¤льност≥ живих орган≥зм≥в.
‘акти ≥ положенн¤ про б≥осферу накопичувалис¤ поступово в зв'¤зку з розвитком ботан≥ки, ірунтознавства, географ≥њ рослин ≥ ≥нших переважно б≥олог≥чних наук, а також геолог≥чних дисципл≥н. “≥ елементи знанн¤, що стали необх≥дними дл¤ розум≥нн¤ б≥осфери в ц≥лому, ви¤вилис¤ зв'¤заними з виникненн¤м еколог≥њ, науки, що вивчаЇ взаЇмини орган≥зм≥в ≥ навколишнього середовища. Ѕ≥осфера Ї визначеною природною системою, а њњ ≥снуванн¤ в першу чергу виражаЇтьс¤ в круговорот≥ енерг≥њ ≥ речовин при участ≥ живих орган≥зм≥в.
ƒуже важливим дл¤ розум≥нн¤ б≥осфери було встановленн¤ н≥мецьким ф≥з≥ологом ѕфефером (1845 Ц 1920) трьох способ≥в харчуванн¤ живих орган≥зм≥в:
автотрофне Ц побудова орган≥зму за рахунок використанн¤ речовин неорган≥чноњ природи;
гетеротрофне Ц буд≥вл¤ орган≥зму за рахунок використанн¤ низькомолекул¤рних орган≥чних сполук;
Ѕ≥осфера (у сучасному розум≥нн≥) Ц своЇр≥дна оболонка «емл≥, що м≥стить усю сукупн≥сть живих орган≥зм≥в ≥ ту частину речовини планети, що знаходитьс¤ в безупинному обм≥н≥ з цими орган≥змами.
Ѕ≥осфера охоплюЇ нижню частину атмосфери, г≥дросферу ≥ верхню частину л≥тосфери.
јтмосфера Ц найб≥льш легка оболонка «емл≥, що граничить з косм≥чним простором; через атмосферу зд≥йснюЇтьс¤ обм≥н речовини й енерг≥њ з космосом.
јтмосфера маЇ к≥лька шар≥в:
тропосфера Ц нижн≥й шар, що примикаЇ до поверхн≥ «емл≥ (висота 9Ц17 км). ” ньому близько 80% газового складу атмосфери ≥ ус¤ вод¤на пара;
стратосфера;
ноносфера Ц там Ужива речовинаФ в≥дсутн¤.
ѕереважн≥ елементи х≥м≥чного складу атмосфери: N2 (78%), O2 (21%), CO2 (0,03%).
√≥дросфера Ц вод¤на оболонка «емл≥. ” насл≥док високоњ рухливост≥ вода проникаЇ повсюдно в р≥зн≥ природн≥ утворенн¤, нав≥ть найб≥льш чист≥ атмосферн≥ води м≥ст¤ть в≥д 10 до 50 мгр/л розчинних речовин.
ѕереважн≥ елементи х≥м≥чного складу г≥дросфери: Na+, Mg2+, Ca2+, ClЦ, S, C.† онцентрац≥¤ того чи ≥ншого елемента у вод≥ ще н≥чого не говорить про т≥м, наск≥льки в≥н важливий дл¤ рослинних ≥ тваринних орган≥зм≥в, що живуть у н≥й. ” цьому в≥дношенн≥ ведуча роль належить N, P, Si, що засвоюютьс¤ живими орган≥змами. √оловною особлив≥стю океан≥чноњ води Ї те, що основн≥ ≥они характеризуютьс¤ пост≥йним сп≥вв≥дношенн¤м у всьому обс¤з≥ св≥тового океану.
Ћ≥тосфера Ц зовн≥шн¤ тверда оболонка «емл≥, що складаЇ з осадових ≥ магматичних пор≥д. ¬ даний час земною корою прийн¤то вважати верхн≥й шар твердого т≥ла планети, розташований вище сейсм≥чноњ границ≥ ћохоровичича. ѕоверхневий шар л≥тосфери, у ¤кому зд≥йснюЇтьс¤ взаЇмод≥¤ живоњ матер≥њ з м≥неральноњ (неорган≥чноњ), ¤вл¤Ї собою ірунт. «алишки орган≥зм≥в п≥сл¤ розкладанн¤ переход¤ть у гумус (родючу частину ірунту). —кладовими частинами ірунту служать м≥нерали, орган≥чн≥ речовини, жив≥ орган≥зми, вода, гази.
ѕереважн≥ елементи х≥м≥чного складу л≥тосфери: O, Si, Al, Fe, Ca, Mg, Na, K.† ѕоступово ≥де¤ про т≥сний взаЇмозв'¤зок м≥ж живою ≥ неживою природою, про зворотний вплив живих орган≥зм≥в ≥ њхн≥х систем на навколишн≥ њх ф≥зичн≥, х≥м≥чн≥ ≥ геолог≥чн≥ фактори усе наполеглив≥ше проникала у св≥дом≥сть вчених ≥ знаходила реал≥зац≥ю в њхн≥х конкретних досл≥дженн¤х. ÷ьому спри¤ли ≥ зм≥ни, що в≥дбулис¤ в загальному п≥дход≥ натурал≥ст≥в до вивченн¤ природи. ¬они усе б≥льше переконувалис¤ в т≥м, що в≥дособлене досл≥дженн¤ ¤вищ ≥ процес≥в природи з позиц≥й окремих наукових дисципл≥н ви¤вл¤Їтьс¤ неадекватним. “ому на рубеж≥ ’≤’ Ц ’’ ст. у науку усе ширше проникають ≥дењ ц≥л≥сного, п≥дходу до вивченн¤ природи, що у наш час сформувалис¤ в системний метод њњ вивченн¤.
–езультати такого п≥дходу негайно позначилис¤ при досл≥дженн≥ загальних проблем впливу б≥отичних, чи живих, фактор≥в на аб≥отичн≥, чи ф≥зичн≥, умови. “ак, ви¤вилос¤, наприклад, що склад морськоњ води багато в чому визначаЇтьс¤ активн≥стю морських орган≥зм≥в. –ослини, що живуть на п≥щаному ірунт≥, значно зм≥нюють њњ структуру. ∆ив≥ орган≥зми контролюють нав≥ть склад нашоњ атмосфери. „исло под≥бних приклад≥в легко зб≥льшити, ≥ ус≥ вони св≥дчать про на¤вн≥сть зворотного зв'¤зку м≥ж живою ≥ неживою природою, у результат≥ ¤коњ жива речовина значною м≥рою зм≥нюЇ лик нашоњ «емл≥. “аким чином, б≥осферу не можна розгл¤дати у в≥дрив≥ в≥д неживоњ природи, в≥д ¤коњ вона, з одн≥Їњ сторони залежить, а з ≥ншого боку Ц сама впливаЇ на нењ. “ому перед натурал≥стами виникаЇ задача Ц конкретно досл≥джувати, ¤ким образом ≥ ¤кою м≥рою жива речовина впливаЇ на ф≥зико-х≥м≥чн≥ ≥ геолог≥чн≥ процеси, що в≥дбуваютьс¤ на поверхн≥ «емл≥ й у земн≥й кор≥. “≥льки под≥бний п≥дх≥д може дати ¤сне ≥ глибоке представленн¤ про концепц≥ю б≥осфери. “аку задачу саме ≥ поставив перед собою видатний рос≥йський учений ¬олодимир ≤ванович ¬ернадський (1863 Ц 1945).
2. ¬. ≤. ¬ернадський про б≥осферу ≥ Ужив≥й речовин≥Ф.
÷ентральним у ц≥й концепц≥њ Ї пон¤тт¤ про живу речовину, що ¬. ≤. ¬ернадський визначаЇ ¤к сукупн≥сть живих орган≥зм≥в. р≥м рослин ≥ тварин, ¬. ≤. ¬ернадський включаЇ сюди ≥ людство, вплив ¤кого на геох≥м≥чн≥ процеси в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д впливу ≥нших живих ≥стот, по-перше, своЇю ≥нтенсивн≥стю, що зб≥льшуЇтьс¤ з ходом геолог≥чного часу; по-друге, тим впливом, ¤ке д≥¤льн≥сть людей робить на ≥ншу живу речовину.
÷ей вплив позначаЇтьс¤ насамперед у створенн≥ численних нових вид≥в культурних рослин ≥ домашн≥х тварин. “ак≥ види не ≥снували ран≥ш ≥ без допомоги людини або гинуть, або перетворюютьс¤ в дик≥ породи. “ому ¬ернадський розгл¤даЇ геох≥м≥чну роботу живоњ речовини в нерозривному зв'¤зку тварини, рослинного царства ≥ культурного людства ¤к роботу Їдиного ц≥лого.
Ќа думку ¬.≤.¬ернадського, у минулому не додавали значенн¤ двом важливим факторам, що характеризують жив≥ т≥ла ≥ продукти њхньоњ життЇд≥¤льност≥:
в≥дкриттю ѕастера про перевагу оптично активних з'Їднань, зв'¤заних з дисиметричн≥сттю просторовоњ структури молекул, ¤к в≥дм≥нноњ риси живих т≥л;
¤вно недооц≥нювавс¤ внесок живих орган≥зм≥в в енергетику б≥осфери ≥ њхн≥й вплив на нежив≥ т≥ла. јдже до складу б≥осфери входить не т≥льки жива речовина, але ≥ р≥зноман≥тн≥ нежив≥ т≥ла, що ¬. ≤. ¬ернадський називаЇ в≥дсталими (атмосфера, г≥рськ≥ породи, м≥нерали ≥ т.д.), а також ≥ б≥окосн≥ т≥ла, утворен≥ з р≥знор≥дних живих ≥ в≥дсталих т≥л (ірунти, поверхнев≥ води ≥ т.п.). ’оча жива речовина по обс¤з≥ ≥ ваз≥ складаЇ незначну частину б≥осфери, але воно в≥д≥граЇ основну роль у геолог≥чних процесах, зв'¤заних з≥ зм≥ною вигл¤ду нашоњ планети.
ќск≥льки жива речовина Ї визначальним компонентом б≥осфери, ост≥льки можна затверджувати, що воно може ≥снувати ≥ розвиватис¤ т≥льки в рамках ц≥л≥сноњ системи б≥осфери. Ќе випадково тому ¬. ≤. ¬ернадський вважаЇ, що жив≥ орган≥зми Ї функц≥Їю б≥осфери ≥ найт≥сн≥шим образом матер≥ально й енергетично з нею зв'¤зан≥, Ї величезною геолог≥чною силою, њњ визначальноњ.[1]
¬их≥дною основою ≥снуванн¤ б≥осфери ≥ б≥огеох≥м≥чних процес≥в, що в≥дбуваютьс¤ в н≥й, Ї астроном≥чне положенн¤ нашоњ планети й у першу чергу њњ в≥дстань в≥д —онц¤ ≥ нахил земноњ ос≥ до екл≥птики, чи до площини земноњ орб≥ти. ÷е просторове розташуванн¤ «емл≥ визначаЇ в основному кл≥мат на планет≥, а останн≥й у свою чергу Ц життЇв≥ цикли вс≥х ≥снуючих на н≥й орган≥зм≥в. —онце Ї основним джерелом енерг≥њ б≥осфери ≥ регул¤тором ус≥х геолог≥чних, х≥м≥чних ≥ б≥олог≥чних процес≥в на наш≥й планет≥. ÷ю њњ роль образно виразив один з автор≥в закону збереженн¤ ≥ перетворенн¤ енерг≥њ ёл≥ус ћайер (1814 Ц 1878), що в≥дзначив, що житт¤ Ї створенн¤ сон¤чного промен¤.
¬ир≥шальне в≥дм≥нн≥сть живоњ речовини в≥д в≥дсталого пол¤гаЇ в наступному:
зм≥ни ≥ процеси в жив≥й речовин≥ в≥дбуваютьс¤ значно швидше, н≥ж у в≥дсталих т≥лах. “ому дл¤ характеристики зм≥н у жив≥й речовин≥ використовуЇтьс¤ пон¤тт¤ ≥сторичного, а у в≥дсталих т≥лах Ц геолог≥чного часу. ƒл¤ пор≥вн¤нн¤ в≥дзначимо, що секунда геолог≥чного часу в≥дпов≥даЇ приблизно ста тис¤чам рок≥в ≥сторичного;
у ход≥ геолог≥чного часу зростають м≥ць живоњ речовини ≥ його вплив на в≥дсталу речовину б≥осфери. ÷е вплив, указуЇ ¬.≤. ¬ернадський, ви¤вл¤Їтьс¤ насамперед "у безупинному б≥огенному струм≥ атом≥в з живоњ речовини у в≥дсталу речовину б≥осфери ≥ назад";
т≥льки в жив≥й речовин≥ в≥дбуваютьс¤ ¤к≥сн≥ зм≥ни орган≥зм≥в у ход≥ геолог≥чного часу. ѕроцес ≥ механ≥зми цих зм≥н уперше знайшли по¤сненн¤ в теор≥њ походженн¤ вид≥в шл¤хом природного добору „.ƒарв≥на (1859 р.);
жив≥ орган≥зми зм≥нюютьс¤ в залежност≥ в≥д зм≥ни навколишнього середовища, адаптуютьс¤ до нењ ≥, в≥дпов≥дно до теор≥њ ƒарв≥на, саме поступове нагромадженн¤ таких зм≥н служить джерелом еволюц≥њ.
¬. ≤. ¬ернадський висловлюЇ припущенн¤, що жива речовина, можливо, маЇ ≥ св≥й процес еволюц≥њ, що ви¤вл¤Їтьс¤ в зм≥н≥ з ходом геолог≥чного часу, поза залежн≥стю в≥д зм≥ни середовища.[2]
ƒл¤ п≥дтвердженн¤ своЇњ думки в≥н посилаЇтьс¤ на безупинний р≥ст центральноњ нервовоњ системи тварин ≥ њњ значенн¤ в б≥осфер≥, а також на особливу орган≥зован≥сть самоњ б≥осфери. Ќа його думку, у спрощен≥й модел≥ цю орган≥зован≥сть можна виразити так, що жодна з крапок б≥осфери "не попадаЇ в те ж м≥сце, у ту ж крапку б≥осфери, у ¤кий коли-небудь була ран≥шФ [3] . ” сучасних терм≥нах це ¤вище можна описати ¤к необоротн≥сть зм≥н, при будь-¤кому процесу еволюц≥њ ≥ розвитку.
Ѕезупинний процес еволюц≥њ, що супроводжуЇтьс¤ по¤вою нових вид≥в орган≥зм≥в, впливаЇ на всю б≥осферу в ц≥лому, у тому числ≥ ≥ на природн≥ б≥окосн≥ т≥ла, наприклад, ірунту, наземн≥ ≥ п≥дземн≥ води ≥ т.д. ÷е п≥дтверджуЇтьс¤ тим, що ірунти ≥ р≥ки девону зовс≥м ≥нш≥, чим третинноњ ≥ тим б≥льше нашоњ епохи. “аким чином, еволюц≥¤ вид≥в поступово поширюЇтьс¤ ≥ переходить на всю б≥осферу.
ќск≥льки еволюц≥¤ ≥ виникненн¤ нових вид≥в припускають ≥снуванн¤ свого початку, ост≥льки законом≥рно виникаЇ питанн¤: а Ї чи такий початок у житт¤? якщо Ї, то де його шукати Ц на чи «емл≥ в осмос≥? „и може виникнути живе з неживого?
Ќад цими питанн¤ми прот¤гом стор≥ч задумувалис¤ багато рел≥г≥йних д≥¤ч≥в, представники мистецтва, ф≥лософи ≥ вчен≥. ¬. ≤. ¬ернадський докладно розгл¤даЇ найб≥льш ц≥кав≥ точки зору, що висувалис¤ видатними мислител¤ми р≥зних епох, ≥ д≥йде висновку, що н≥¤коњ переконливоњ в≥дпов≥д≥ на ц≥ питанн¤ поки не ≥снуЇ. —ам в≥н ¤к учений спочатку дотримував емп≥ричного п≥дходу до р≥шенн¤ зазначених питань, коли затверджував, що численн≥ спроби знайти в древн≥х геолог≥чних шарах «емл≥ сл≥ди присутност≥ ¤ких-небудь перех≥дних форм житт¤ не ув≥нчалис¤ усп≥хом. ” вс¤кому раз≥ де¤к≥ останки житт¤ були ви¤влен≥ нав≥ть у докембр≥йських шарах, що нараховують 600 м≥льйон≥в рок≥в. ÷≥ негативн≥ результати, на думку ¬.≤.¬ернадського, дають можлив≥сть висловити припущенн¤, що житт¤ ¤к матер≥¤ й енерг≥¤ ≥снуЇ у ¬селеноњ в≥чно ≥ тому не маЇ свого початку. јле таке припущенн¤ Ї не б≥льше, н≥ж емп≥ричне узагальненн¤, засноване на т≥м, що сл≥ди живоњ речовини дотепер не ви¤влен≥ в земних шарах. ўоб стати науковою г≥потезою, воно повинно бути погоджене з ≥ншими результатами наукового п≥знанн¤, у тому числ≥ ≥ з б≥льш широкими концепц≥¤ми природознавства ≥ ф≥лософ≥њ. ” вс¤кому раз≥ не можна не вважатис¤ з погл¤дами тих натурал≥ст≥в ≥ ф≥лософ≥в, що захищали теза про виникненн¤ живоњ матер≥њ з неживий, а в даний час нав≥ть висувають досить обірунтован≥ г≥потези ≥ модел≥ походженн¤ житт¤.
ѕрипущенн¤ щодо аб≥огенного, чи неорган≥чного, походженн≥ житт¤ робилис¤ неодноразово ще в античну епоху, наприклад, јристотелем, що допускав можлив≥сть виникненн¤ др≥бних орган≥зм≥в з неорган≥чноњ речовини. « виникненн¤м експериментального природознавства ≥ по¤вою таких наук, ¤к геолог≥¤, палеонтолог≥¤ ≥ б≥олог≥¤, така точка зору зазнала критики ¤к не обірунтована емп≥ричними фактами. ўе в друг≥й половин≥ XVII в. широке поширенн¤ одержав принцип, проголошений в≥домим флорент≥йським л≥карем ≥ натурал≥стом ‘.–еди, що все живе виникаЇ з живого. “вердженню цього принципу спри¤ли досл≥дженн¤ знаменитого англ≥йського ф≥з≥олога ¬≥ль¤ма √арве¤ (1578 Ц 1657), що вважав, що ус¤ка тварина походить з ¤йц¤, хоча в≥н ≥ допускав можлив≥сть виникненн¤ житт¤ аб≥огенним шл¤хом.
Ќадал≥, у м≥ру проникненн¤ ф≥зико-х≥м≥чних метод≥в у б≥олог≥чн≥ досл≥дженн¤ знову й усе наполеглив≥ше стали висуватис¤ г≥потези про аб≥огенне походженн¤ житт¤. ¬ище ми вже говорили про х≥м≥чну еволюц≥ю ¤к передумов≥ виникненн¤ предб≥отичною, чи предб≥олог≥чною, стад≥њ виникненн¤ житт¤. « зазначеними результатами не м≥г не вважатис¤ ¬.≤. ¬ернадський, ≥ тому його погл¤ди з цих питань не залишалис¤ незм≥нними, але, спираючи на ірунт точно установлених факт≥в, в≥н не допускав н≥ божественного втручанн¤, н≥ земного походженн¤ житт¤. ¬≥н перен≥с виникненн¤ житт¤ за меж≥ «емл≥, а також допускав можлив≥сть њњ по¤в≥ в б≥осфер≥ за певних умов. ¬≥н писав: Уѕринцип –еди... не вказуЇ на неможлив≥сть аб≥огенезу поза чи б≥осферою при встановленн≥ на¤вност≥ в б≥осфер≥ ( читепер ран≥ш) ф≥зико-х≥м≥чних ¤вищ, не прийн¤тих при науковому визначенн≥ ц≥Їњ форми орган≥зованост≥ земноњ оболонки.Ф [4]
Ќезважаючи на де¤к≥ протир≥чч¤, навчанн¤ ¬ернадського про б≥осферу ¤вл¤Ї собою новий великий крок у розум≥нн≥ не т≥льки живоњ природи, але ≥ њњ нерозривного зв'¤зку з ≥сторичною д≥¤льн≥стю людства.
3. –оль людського фактора в розвитку б≥осфери.
÷ентральною темою навчанн¤ про ноосферу Ї Їдн≥сть б≥осфери ≥ людства. ¬ернадський у своњх роботах розкриваЇ корен≥ ц≥Їњ Їдност≥, значенн¤ орган≥зованост≥ б≥осфери в розвитку людства. ÷е дозвол¤Ї зрозум≥ти м≥сце ≥ роль ≥сторичного розвитку людства в еволюц≥њ б≥осфери, законом≥рност≥ њњ переходу в ноосферу.
ќдн≥Їњ з ключових ≥дей, що лежать в основ≥ теор≥њ ¬ернадського про ноосферу, Ї те, що людина не Ї самодостатньою живою ≥стотою, що живе окремо за своњм законами, в≥н сп≥в≥снуЇ усередин≥ природи ≥ Ї частиною њњ. ÷¤ Їдн≥сть обумовлена насамперед функц≥ональною нерозривн≥стю навколишнього середовища ≥ людини, що намагавс¤ показати ¬ернадський ¤к б≥огеох≥м≥к. Ћюдство саме по соб≥ Ї природне ¤вище ≥ природне, що вплив б≥осфери позначаЇтьс¤ не т≥льки на середовищ≥ житт¤ але ≥ на образ≥ думки.
јле не т≥льки природа впливаЇ на людину, ≥снуЇ ≥ зворотний зв'¤зок. ѕричому вона не поверхнева, що в≥дбиваЇ ф≥зичний вплив людини на навколишнЇ середовище, воно набагато глибше. ÷е доводить той факт, що останн≥м часом пом≥тно актив≥зувалис¤ планетарн≥ геолог≥чн≥ сили. У...ми усе б≥льше ≥ ¤скрав≥ше бачимо в д≥њ навколишн≥ нас геолог≥чн≥ сили. ÷е зб≥глос¤, навр¤д чи випадково, ≥з проникненн¤м у наукову св≥дом≥сть переконанн¤ про геолог≥чне значенн¤ Homo sapiens, з ви¤вленн¤м нового стану б≥осфери Ч ноосфери Ч ≥ Ї одн≥Їњ з форм њњ вираженн¤. ¬оно зв'¤зано, звичайно, насамперед з уточненн¤м природноњ науковоњ прац≥ ≥ думки в межах б≥осфери, де жива речовина в≥д≥граЇ основну рольФ [5] . “ак, останн≥м часом р≥зко м≥н¤Їтьс¤ в≥дображенн¤ живих ≥стот на навколишн≥й природ≥. «авд¤ки цьому процес еволюц≥њ переноситьс¤ в область м≥нерал≥в. –≥зко м≥н¤ютьс¤ ірунти, води ≥ пов≥тр¤. “обто еволюц≥¤ вид≥в сама перетворилас¤ в геолог≥чний процес, тому що в процес≥ еволюц≥њ з'¤вилас¤ нова геолог≥чна сила. ¬ернадський писала: У≈волюц≥¤ вид≥в переходить в еволюц≥ю б≥осфериФ [6] .
“ут природно напрошуЇтьс¤ висновок про те, що геолог≥чною силою Ї власне зовс≥м не Homo Sapiens, а його розум, наукова думка соц≥ального людства. ” У‘≥лософських думках натурал≥стаФ ¬ернадський писав: Ући саме переживаЇмо њњ ¤скраве входженн¤ в геолог≥чну ≥стор≥ю планети. ¬ останн≥ тис¤чор≥чч¤ спостер≥гаЇтьс¤ ≥нтенсивне зростанн¤ впливу одн≥Їњ видовоњ живоњ речовини Ч цив≥л≥зованого людства Ч на зм≥ну б≥осфери. ѕ≥д впливом науковоњ думки ≥ людськоњ прац≥ б≥осфера переходить у новий стан Ч у ноосферуФ [7] .
ћи Ї спостер≥гачами ≥ виконавц¤ми глибокоњ зм≥ни б≥осфери. ѕричому перебудова навколишнього середовища науковою людською думкою за допомогою орган≥зованоњ прац≥ навр¤д чи Ї стих≥йним процесом. орен≥ цього лежать у сам≥й природ≥ ≥ були закладен≥ ще м≥льйони рок≥в тому в ход≥ природного процесу еволюц≥њ. УЋюдина... складаЇ неминучий про¤в великого природного процесу, що законом≥рно триваЇ прот¤гом, принаймн≥, двох м≥ль¤рд≥в рок≥вФ [8] .
«в≥дси, до реч≥, можна укласти що висловленн¤ про самознищенн¤ людства, про катастрофу цив≥л≥зац≥њ не мають п≥д собою вагомих основ. Ѕуло б щонайменше дивно, ¤кби наукова думка Ц породженн¤ природного геолог≥чного процесу суперечила б самому процесу. ћи коштуЇмо на пороз≥ революц≥йних зм≥н у навколишн≥м середовищ≥: б≥осфера за допомогою переробки науковою думкою переходить у новий еволюц≥йний стан Ц ноосферу.
«асел¤ючи вс≥ куточки нашоњ планети, спираючи на державно орган≥зовану наукову думку ≥ на њњ породженн¤, техн≥ку, людина створив у б≥осфер≥ нову б≥огенну силу, що п≥дтримуЇ розмноженн¤ ≥ подальше заселенн¤ р≥зних частин б≥осфери. ѕричому разом з розширенн¤м област≥ проживанн¤, людство починаЇ представл¤ти себе усе б≥льш споЇну масу, тому що розвиваюч≥ засоби зв'¤зку Ц засобу передач≥ думки огортають усю «емну кулю. У÷ей процес Ц повного заселенн¤ б≥осфери людиною Ц обумовлений ходом ≥стор≥њ науковоњ думки, нерозривно зв'¤заний з≥ швидк≥стю зносин, з усп≥хами техн≥ки пересуванн¤, з можлив≥стю миттЇвоњ передач≥ думки, њњ одночасного обговоренн¤ усюди на планет≥Ф [9] .
ѕри цьому людина вперше реально зрозум≥ла, що в≥н житель планети ≥ може ≥ повинний мислити ≥ д≥¤ти в новому аспект≥, не т≥льки в аспект≥ окремоњ особистост≥, чи родини роду, чи держав њхн≥х союз≥в, але й у планетному аспект≥. ¬≥н, ¤к ≥ все живе, може мислити ≥ д≥¤ти в планетному аспект≥ т≥льки в област≥ житт¤ Ч у б≥осфер≥, у визначен≥й земн≥й оболонц≥, з ¤ким в≥н нерозривно, законом≥рно зв'¤заний ≥ п≥ти з ¤кий в≥н не може. …ого ≥снуванн¤ Ї њњ функц≥¤. ¬≥н несе њњ ≥з собою усюди. ≤ в≥н њњ неминуче, законом≥рно, безупинно зм≥нюЇ. —хоже, що вперше ми знаходимос¤ в умовах Їдиного геолог≥чного ≥сторичного процесу, що охопив одночасно всю планету. XX стол≥тт¤ характерне тим, що будь-¤к≥ под≥¤, що в≥дбуваЇтьс¤ на планет≥, зв'¤зуютьс¤ в Їдине ц≥ле. ≤ з кожним днем соц≥альна, наукова ≥ культурна зв'¤зан≥сть людства т≥льки п≥дсилюЇтьс¤ ≥ поглиблюЇтьс¤. У«б≥льшенн¤ вселенност≥, спа¤ност≥ вс≥х людських сусп≥льств безупинно росте ≥ стаЇ пом≥тним у де¤к≥ роки ледве не щор≥чноФ [10] .
–езультат ус≥х перерахованих вище зм≥н у б≥осфер≥ планети дав прив≥д французькому геологу “ей¤р де Ўардену укласти, що б≥осфера в даний момент швидко геолог≥чно переходить у новий стан Ц у ноосферу, тобто такий стан у ¤кий людський розум ≥ робота, що направл¤Їтьс¤ њм, ¤вл¤ють собою нову могутню геолог≥чну силу. ÷е зб≥глос¤, видимо не випадково, з тим моментом коли люди засели усю планету, усе людство економ≥чно об'Їдналос¤ в Їдине ц≥ле ≥ наукову думку всього людства злилас¤ воЇдино, завд¤ки усп≥хам у техн≥ку зв'¤зку. ” такий спос≥б:
Ћюдина, ¤к в≥н спостер≥гаЇтьс¤ в природ≥, ¤к ≥ вс≥ жив≥ орган≥зми, ¤к ус¤ка жива речовина, Ї визначена функц≥¤ б≥осфери, у визначеному њњ простор≥-час≥;
Ћюдина у вс≥х його про¤вах ¤вл¤Ї собою частина б≥осфери;
ѕрорив науковоњ думки п≥дготовлений ус≥м минулим б≥осфери ≥ маЇ еволюц≥йн≥ корен≥. Ќоосфера Ц це б≥осфера, перероблена науковою думкою, що п≥дготовл¤Їтьс¤ вс≥м минулим планети, а не короткочасне ≥ перех≥дне геолог≥чне ¤вище.
¬ернадський неодноразово в≥дзначав, що Уцив≥л≥зац≥¤ Укультурного людстваФ Ч оск≥льки вона Ї формою орган≥зац≥њ новоњ геолог≥чноњ сили, що створилас¤ в б≥осфер≥,Ч не може перерватис¤ ≥ знищитис¤, тому що це Ї велике природне ¤вище, що в≥дпов≥даЇ ≥сторично, в≥рн≥ше, геолог≥чно сформованоњ орган≥зованост≥ б≥осфери. ”творити ноосферу, вона вс≥ма корен¤ми зв'¤зуЇтьс¤ з ц≥Їю земною оболонкою, чого ран≥ш в ≥стор≥њ людства в ск≥льки-небудь пор≥вн¤нн≥й мер≥ не булоФ [11] .
Ѕагато чого з того, про що писав ¬ернадський, стаЇ надбанн¤м сьогодн≥шнього дн¤. —учасн≥ ≥ зрозум≥л≥ нам його думки про ц≥л≥сн≥сть, непод≥льн≥сть цив≥л≥зац≥њ, про Їдн≥сть б≥осфери ≥ людства. ѕереломний момент в ≥стор≥њ людства, про що сьогодн≥ говор¤ть учен≥, пол≥тики, публ≥цисти, був побачений ¬ернадським.
¬ернадський бачив неминуч≥сть ноосфери, п≥дготовлюваноњ ¤к еволюц≥Їю б≥осфери, так ≥ ≥сторичним розвитком людства. « погл¤ду ноосферного п≥дходу по-≥ншому бачатьс¤ ≥ сучасн≥ болюч≥ крапки розвитку св≥товоњ цив≥л≥зац≥њ. ¬арварське в≥дношенн¤ до б≥осфери, погроза св≥товоњ еколог≥чноњ катастрофи, виробництво засоб≥в масового знищенн¤ Ч усе це повинно мати минуще значенн¤. ѕитанн¤ про кор≥нний поворот до джерел житт¤, до орган≥зованост≥ б≥осфери в сучасних умовах повинний звучати ¤к сполох, заклик до того, щоб мислити ≥ д≥¤ти, у б≥осферному Ц планетному аспект≥.
—писок литературы
јллен –.ƒ. УЌаука про житт¤Ф, ћ. Ц 1981р.
¬ернадський ¬.≤. У‘≥лософськ≥ думки натурал≥стаФ, ћ.Ц 1988р.
¬ернадский ¬.≤. Уѕочаток ≥ в≥чн≥сть житт¤Ф, ћ.Ц 1989р.
ондратьев ћ.Ќ. лекц≥њ, M. Ц 1997р.
Ћапо ј.¬. У—л≥ди колишн≥х б≥осферФ, ћ. Ц 1979р.
†
ј так же :
Ѕогемна¤ примадонна јнна јхматова. Ћегенда
ак волны передают информацию
ƒоктор физико-математических наук Ћ.√.јсламазов ћы настолько привыкли видеть на экране телевизоре событи¤, происход¤щие на другом конце света, что даже не удивл¤емс¤ этому. ¬ современном мире радио, телевидение, телефон позвол¤ют довольно просто получать и передавать необходимую информацию. ј ведь еще сравнительно недавно все было совсем иначе.
—писок литературы
ƒл¤ подготовки данной работы были использованы материалы с сайта http://bio.freehostia.com
